Чорнобаївська районна рада
Чорнобаївський район, Черкаська область

Відомі земляки

Відомі земляки району

На Чорнобаївщині малювали свої картини Опанас Сластьон, Іван Соколов. Тут збирали українські пісні й казки Михайло Драгоманов та український фольклорист і художник Порфирій Мартинович, котрий у своїх малюнках показав архітектуру та церкви містечка Вереміївки другої четверті XIX ст., змалював своєрідні і неповторні образи козаків та чумаків.

На багатолюдних ярмарках співали легендарні українські бандуристи Остап Вересай, Михайло Кравченко, Федір Кушнерик, Іван Жовнянський. Усіх їх приваблювала не лише мальовничість природи, але і щедрість місцевих козаків і селян Посулля, а нині – Чорнобаївщини – краю від Сули до Дніпра. Серед відомих земляків чорнобаївчан

  • Василь Григорович Безпалий (18.03.1901-30.10.1980) – народився і проживав у с. Жовтневий Промінь. Написав роман «Гомін степів», який привабив читачів своєю правдивістю та художністю. 1970 року Василя Безпалого прийняли до Спілки письменників України;
  • Іван Максимович Піддубний – знаменитий український богатир. Народився 26 вересня 1871 року в с. Красенівка, помер 8 серпня 1949 року. Його недаремно величали „чемпіоном чемпіонів”, „королем чемпіонів”… Шестиразовий чемпіон світу, славетний борець – він став справжнім символом відродження українського козацтва, яке завжди славилось богатирською силою, мужністю, спритністю, силою духу, шляхетністю. Його ім'я багато років гриміло на спортивних аренах світу, йому аплодували глядачі Франції, Німеччини, Англії, Італії та країн Північної Африки. Іван Максимович провів близько двох тисяч спортивних боїв і виграв абсолютну їх більшість. Він був одним з тих, хто стояв біля колиски вітчизняного спорту – зараз його життя, спортивна біографія стали майже легендою.
  • Іван Леонтійович Ле (справжнє прізвище Мойся) - народився 22 березня 1895 року у с. Мойсенці Золотоніського району, нині - це с. Придніпровське Чорнобаївського району. Перші вірші й нариси Іван Ле друкує ще до Жовтневої революції. За роки літературної діяльності письменника у світ вийшли численні книги його оповідань, повістей та нарисів. Помер Іван Ле 1978 року.
  • Михайло Панасович Драй-Хмара (1889-1939) – народився у с. Малі Канівці. Визначний поет 20-30 років. У 1926 році вийшла друком перша збірка його поезій „Проростень” та монографія „Леся Українка”. Поезія Драй-Хмари складна й дещо абстрагована. Він полюбляв використовувати рідкісні слова, що в глибині бездонній пролежали віки, вплітаючи їх у свою поетичну мову. Поет також знав 19 мов й багато та плідно займався перекладом, зокрема перекладав твори з російської, білоруської, чеської, французької, німецької, фінської мов. У 1929 році він друкує перший переклад на українську мову збірки поезій білоруського поета Максима Богдановича „Вінок” зі своєю вступною статтею про творчість цього поета. Між перекладами визначаються такі великі речі як „Цигани” О. Пушкіна та „Демон” Лермонтова. Друга збірка віршів „Сонячні марші”, підготовлена до друку в 1933-35 роках, не побачила світу за його життя у зв'язку з арештом.
  • Борис Васильович Романицький (1891-1988) – видатний актор  українського театру. Народився в смт Чорнобай. Здобув духовну освіту в Лубнах, закінчив Лисенківську музично-драматичну школу. Головним у творчому зростанні Бориса Романицького було грунтовне освоєння української класики. Його творчим надбанням стали майже всі основні ролі п’єс І. Карпенка-Карого. Ще ширше в репертуарі актора була представлена драматургія М. Старицького – 25 ролей у 14 п’єсах. 1922 року Романицького призначено художнім керівником Українського народного театру ім. Заньковецької, з яким було пов’язане все його творче життя. В 1925 році актору присвоєно почесне звання заслуженого артиста Української РСР, а в 1940-му – народного артиста республіки. Через чотири роки Борису Романицькому присвоєно звання народного артиста СРСР. 1973 року він отримав державну премію УРСР ім. Шевченка.
  • Михайло Петрович Старицький (1840-1904) – поет, драматург, прозаїк, перекладач, режисер, керівник кількох театральних труп. Народився М.П. Старицький в с. Кліщинці. Жити і творити Старицькому доводилося в умовах постійних жорстоких адміністративних і цензурних утисків, переслідувань, наглядів і обшуків. Тому не вся його спадщина – оригінальна й перекладна – дійшла до нас. Велике значення в розвитку української драматургії мали оригінальні п'єси Старицького на історичні теми „Богдан Хмельницький”, „Маруся Богуславка”, „Оборона Буші” та „Остання ніч”. І зараз не сходять зі сцен театрів України і світу п'єси Старицького „За двома зайцями”, „Не судилось”, „Талан” та інші.
  • Лукященко Іван Степанович – народився 29 грудня 1922 року в селі Богодухівка, в родині селянина-середняка. Ще будучи школярем, захоплювався малюванням. З 18 років Іван Степанович пов’язав свою долю з армією. Бойове хрещення прийняв курсантом Харківського училища зв’язку, при обороні Харкова. Війну закінчив у Берліні. З 1946 по 1953 рік – слухач військово-повітряної інженерної академії ім. Жуковського в Москві. Тут же працює викладачем, провідним інженером науково-дослідної лабораторії. В1961 році захищає кандидатську дисертацію, а в 1964-му йому присвоєно вчене звання „старший науковий співробітник”.      Протягом 1966-1982 років інженер-полковник І. С. Лукященко очолював одну з найбільших науково-дослідних лабораторій академії. Він автор багатьох наукових статей і раціоналізаторських пропозицій. Як самодіяльний художник, виставляв свої картини на виставках в академії, в Будинку художника та інших установах Москви.Нагороджений двома орденами Червоної Зірки, має 12 медалей.
  • Слюсар Олексій Григорович – народився в с. Богодухівка 24 лютого 1924 року у сім’ї священика. До малювання мав нахил ще з ранніх років дитинства. У 1941 році вступив до Одеського художнього училища, але Велика Вітчизняна війна перервала навчання. Після закінчення війни демобілізувався з армії, оформився працювати в Черкаську художню майстерню, потім – в Товариство художників, незабаром – в художній фонд України.